огонь Вірш, який не виграв свою битву; але я багато вклала у нього, і він виявився напрочуд актуальним.
Тобі скажуть:
– Колумбе, ми не допливем.
Океанські вітри і шторми проти нас.
Ти потерпиш фіаско, ти не знайдеш Едем.
Це – наївності й пихи твоїх мезальянс.
Хочеш стати Летючим голландцем або міражем?
Це – похід на Голгофу, а не зоряний шанс.
– Ти збожеволів, Копернику.
Земля – непорушна твердиня.
І вірити в те, що, напевне, нас
тримають слони на міцних сірих спинах –
так само смішно, як Земля, яку зрушив ти.
Твої послідовники стануть non grata.
І слова: «Вона все-таки крутиться!»
комусь винесуть вирок про страту.
– Олександре, нам час повертатись назад.
У Македонії зараз у розпалі літо.
Там зістаряться наші жінки у сльозах,
помруть родичі, виростуть діти,
поки ми ідемо на загибель, бо ти наказав.
Що за дивна ідея – завоювати півсвіту!
Таке скажуть тобі. Але ти
пам’ятай і про тих,
хто за тебе стояв попри страх.
Хто за тебе стояв, як за брата і друга.
Пам’ятай і про тих, хто, хоча і не був у боях,
та молився за тебе не вперше й не вдруге.
Молитва́ми стелили тобі рівний шлях;
молитва́ми плели твою срібну кольчугу.
І, хоч ті, хто увінчують лаврами – не милосердні,
не зважай. Веди уперед своє військо.
І вода під твоїми ногами затвердне.
Сталь меча перетвориться у валірійську.
Коли з щогли почуєш омріяний крик «земля!»,
обітова́ні заквітчані землі Офіра
називай не помпезним ім’ям короля –
називай на честь тих,
хто у тебе
уперто і віддано
вірив.
